День народження, це на кшталт персонального Нового року. До нього готуєшся заздалегідь, ставиш якісь собі завдання (схуднути на 3 розміри, перестати курити, вивчити пушту-урду і т.д.), звичайно мало що з цього виконується.
Вчора мені виповнилось 25. В моїй хворій фантазії, яка обігрувала святкування останніх 3 місяці,за столом сиджу я (схудла на -6 кг), з охайною зачіскою (накінець вчасно помила голову, та знайшла перекуря, котрий розуміє українську/російську мови), оточена люблячими родичами, на руках сидить синок і смакує картоплю (улюблена страва).
З досягнень можу похвалитись - народила синочку, дитині вже 1,4 - і я досі майже при здоровому глузді. Про Андрійка дізналось багато людей. На цьому досягнення закінчуються.
І знову про фантазії...
Натомість все відбувається ось як. Немає насправді ніяких родичів за гарно накритим столом, охайної зачіски (добре хоть голова вимита), усміхненої дитини... Є дитина, яка виє-ниє, волає цілий день, бо в нас лізуть зуби, як гриби після дощу, є я та кіт, який люрить, і кладе кучі в тих місцях де зовсім не пасує. До вечеро я мала надію, що чоловіка всети відпустять раніше 22:00 додому, намагалась приготуваи вечерю... остаточно мене накрило, коли сина перекинув сковорідку за плиту. Мене накрило, я давно так не плакала.
Плакала я, плакала дитина. Давно я себе не відчувала такою самотньою. А потім мігрень. До приходу чоловіка, я все намагалась склеїти до купи голову, заспокоїти дитину, і стриматись від стрибка з 5-го поверху. Дякую сусідці, яка прийшла та побула трошки зі мною. З горем пополам, після довгих істерик сина в першій годині ночі здався, та заснув. Поборовши свою мігрень, я провалилась у сон. Дякувати Бозі, цей день таки закінчився...
Вчора мені виповнилось 25. В моїй хворій фантазії, яка обігрувала святкування останніх 3 місяці,за столом сиджу я (схудла на -6 кг), з охайною зачіскою (накінець вчасно помила голову, та знайшла перекуря, котрий розуміє українську/російську мови), оточена люблячими родичами, на руках сидить синок і смакує картоплю (улюблена страва).
З досягнень можу похвалитись - народила синочку, дитині вже 1,4 - і я досі майже при здоровому глузді. Про Андрійка дізналось багато людей. На цьому досягнення закінчуються.
І знову про фантазії...
Натомість все відбувається ось як. Немає насправді ніяких родичів за гарно накритим столом, охайної зачіски (добре хоть голова вимита), усміхненої дитини... Є дитина, яка виє-ниє, волає цілий день, бо в нас лізуть зуби, як гриби після дощу, є я та кіт, який люрить, і кладе кучі в тих місцях де зовсім не пасує. До вечеро я мала надію, що чоловіка всети відпустять раніше 22:00 додому, намагалась приготуваи вечерю... остаточно мене накрило, коли сина перекинув сковорідку за плиту. Мене накрило, я давно так не плакала.
Комментариев нет:
Отправить комментарий